Наш портал розповідає про служіння православних громад Боярського благочиння (Київська єпархія, Українська Православна Церква).
Проект заснований та здійснюється з благословіння Блаженнішого Володимира, Митрополита Київського та всієї України


 

Якщо людина не вміє висловлювати подяку Господу, навряд чи вона може бути християнином

10. 01. 2012

ієрей Володимир ТвердунЧимало храмів на Русі будували впродовж багатьох років, а іноді й десятиліть. 9 лютого 2007 р. на Сирці у Києві було встановлено наметовий храм на честь Різдва Христового. Вже наступного дня в ньому вперше служили Літургію, і з тих пір молитви тут не припиняються. Поряд повільно, але впевнено зводиться дерев’яний зруб. Парафіян, що­правда, поки що не дуже багато. «По-перше, не всі сприймають намет як храм, по-друге, молитися у ньому не зовсім комфортно, – не без жалкування каже настоятель, ієрей Володимир Твердун. – Умови у нас, дійсно, екстремальні: влітку – жарко, взимку – прохолодно. Люди заглядають, цікавляться термінами завершення будівництва, виходять. Важко їх утримати для молитов у наметі. Не кожен готовий до такого… Коли мене запитують, де служу, відповідаю жартома, що в скинії».

Новоначальним і досвідченим любителям шукати «особливо намолені» церкви – пряма дорога до храму на честь Різдва Христового. Нечисленні, але згуртовані парафіяни ставляться до Сирецької «скинії» як до дому Духа Святого. Не тільки умови в громаді, але й стосунки якоюсь мірою нагадують про перші століття християнства. «Бувають моменти, коли здається, що нікому і нічого не потрібно, що все доводиться тягнути на собі, але це на якусь мить, як правило – до першої зустрічі з парафіянами, – зізнається настоятель. – Труднощі лише зміцнюють віру. Відомо, наприклад, що святий праведний Олексій Мечев вісім років служив практично в порожньому храмі. Коли побудуємо зруб – прийдуть ті, які зараз не йдуть, і все буде вже трохи по-іншому…»

Щонеділі у храмі служиться подячний молебень з читанням акафіста «Слава Богу за все». Автор твору – митрополит Трифон (Туркестанов, 1861–1934), який залишився вірним Православ’ю в складні для Русі післяреволюційні роки так званого «оновлення». Акафіст, створений російською мовою, приваблює красою, молитовною глибиною і ясністю. За благословенням присутні можуть брати участь у його читанні. Типова й варта уваги помилка – прочитання молитов на церковно­слов’янський манер – іноді робить славослів’я особливо радісними, хоча й не зовсім правильними.

Про православну подяку Господу Іісусу Христу ми говорили з настоятелем київського храму на честь Різдва Христового (на Сирці) ієреєм Володимиром Твердуном.

— Як дякувати Господу правильно? І взагалі, чи доречно говорити про які-небудь правила прославлення Бога?

— Доречно. Адже щоб правильно дякувати Господу, потрібно правильно будувати з Ним відносини. Багато хто вважає себе віруючим і навіть православним, гадаючи, що для цього досить вірити у Святу Трійцю. Це не зовсім правильний підхід. Апостол Яків каже: «Ти віруєш, що Бог єдин: добре робиш; та й демони вірують, і тремтять» (Як. 2: 19). Таким чином, святий свідчить про марність суто розумової віри. Бо важливо не тільки вірити в існування Бога, але й бути готовим вірити Йому за будь-яких обставин. Православні вірять Господу не просто так, а всім серцем довіряють Його Промислу. Ми, будучи з Христом, нічого не боїмося, готові підкорити власну волю волі Божій, тому що цілком довіряємо Господу і Його Промислу про нас… От, наприклад, акафіст «Слава Богу за все» митрополита Трифона характеризує стан душі православної людини, яка вміє виявляти подяку. Словесні перлини цього твору розчулюють душу. Наприклад, із ікоса 9-го: «Слава Тобі, Ти посилаєш невдачі й скорботи, аби ми були чуйними до страждань інших».

— Людині, яка нещодавно прийшла до віри, подяка за скорботи може видатися дивною. Навіщо ж, поясніть, дякувати Богові за хвороби, невдачі, неприємності?

— Нам властиво оцінювати життя в масштабах земного буття, але це короткозорість. «Якщо ми тільки в цьому житті уповаємо на Христа, то ми нещасніші за всіх людей», — говорить апостол Павел (1 Кор. 15: 19). Людині, яка хоче бути православною, потрібно розширити кругозір, оцінити своє життя, поглянути на саму себе у масштабі вічності. Тоді можливо частково зрозуміти значення подячного терпіння. Хоча навряд чи можливо повністю усвідомити, чому Господь попускає певним людям ті чи інші випробування. Справді, часто якісь події нам здаються несправедливими. Але чи справедливо диктувати Богові умови свого спасіння, якщо ми Йому віримо?.. І дарма, що нас спіткає лихо, чи що ми переживаємо горе, якщо з нами Бог, а ми — з Ним. Набагато гірше, якщо гине душа людини. І віруюча людина, усвідомивши це, відчуває, що справжнє щастя — це бути з Христом за будь-яких обставин: і коли нас супроводжує успіх й усе гаразд, і коли нас обсіли хвороби, скорботи й нещастя. Господь нас ніколи не залишає… Словами цього не пояснити, потрібен досвід.

Пригадується випадок. Прийшов до мене таксист освячувати нову машину, розповів, що попередню розбив ущент, освятивши її напередодні, а в аварію потрапив уперше за десять років. Я здивувався, навіть запитав, чи не боїться він освячувати знову. У відповідь він лише розсміявся: мовляв, машина «убита», а на водієві — жодної подряпини. Ось це ставлення віруючої людини до «успіхів-невдач»… Хоча таксист постраждав, та він не став нарікати, звинувачувати Бога чи інших людей, а поставився до тієї прикрості з розумінням, що базувалося на довірі Богу.

— Духовне зростання, за словом апостола, відбувається із сили в силу. Як співвіднести свої можливості зі складністю діяння (наприклад, молитовного)?

— Перші кроки у храмі дуже відповідальні. Потрібна підтримка духівника або досвідчених мирян. Добре, коли така людина опиниться серед дійсно православних віруючих. Щоб не вийшло так, що людина, прийшовши у храм, уже через кілька місяців ходить по Києву з гаслами проти ІНН, приміром. Зважувати сили повинні не тільки миряни, але й духовенство… Приємно й легко допомагати тому, хто цікавиться тим, що відбувається у храмі, на богослужіннях, тобто давати ази. Набагато складніше — духовно спрямовувати. Часто спадають на думку слова митрополита Антонія Сурозького про те, що духівник повинен бути дуже об’єктивним і, відчуваючи, що не може вже далі скеровувати людину, чесно про це сказати… Миряни, які самі пройшли шлях проб і помилок, отримали повчальний досвід, можуть застерегти початківців. Хоча практика показує, що особистий досвід більш цінний. Аби щось усвідомити, нам іноді корисно припускатися помилок… Однак і застерігати від крайнощів, від фанатизму, від нерозумних стремлінь теж потрібно.

— Православні вважають, що голе знання віроучительних істин не спасає, водночас вони суворо дотримуються догматів. Чи немає тут протиріччя?

— Ми прагнемо гармонії. У православному богослов’ї є два поняття, над якими варто поміркувати: спокуса розуму й спокуса серця. Спокуса — духовна омана, потьмарення найбільшого ступеня, самообман. Людина, яка перебуває у духовній омані, збилася з правильного шляху. Перший вид спокус властивий людям, які мають духовну освіту, але відстають у духовному житті. Другий — тим, які, не знаючи догматів, правил, учення святих отців, захоп­люються власними відчуттями. Між знанням і почуттєвим досвідом має бути гармонія, золота середина, щоб уникнути крайнощів. Тому потрібно пам’ятати слова святих отців: справжній богослов той, хто правильно молиться. Вивчаючи житія святих, легко переконатися, що серед них були високоосвічені люди й, разом з тим, — ревні подвижники, які досягали висот духовного життя, ставали світильниками, здатними іншим вказувати шлях до Бога. До речі, святитель Ігнатій (Брянчанінов), застерігаючи від помилок, багато пише про це, варто почитати.

По суті, ми на землі самі собі створюємо проблеми, грішимо, заплутуємо свої стосунки з людьми, самі порушуємо гармонію буття й самі ж від цього страждаємо, часто звинувачуючи Бога в несправедливості. Світ, у якому ми живемо, можна порівняти з кімнатою, де одна людина запалила цигарку, подала приклад другій, третя приєдналася за компанію, погана звичка заразила багатьох, а потім хтось помер від сигаретного диму. Постає питання: хто винен? Та кожен, хто вніс свою лепту! Велика радість, що Господь наш довготерпеливий і многомилостивий. За це й потрібно Йому дякувати! До того ж важливо не ставитися до Бога споживацьки.

— А що поганого у споживчому ставленні до Господа?

— На подячному молебні читається уривок з Євангелія про десять прокажених, коли усі отримали зцілення, а повернувся подякувати Христу тільки один. Те ж саме відбувається і тепер. До Бога, до Церкви, як правило, звертаються з якимось конкретним проханням, найчастіше, коли спіткає якесь лихо чи просять, щоб бізнес ішов добре, супроводжував успіх. Прохання про допомогу в життєвих справах загалом непогане. Але часто людина неправильно будує взаємини з Богом: вона не чекає, не сподівається, а вимагає. Звідси, не отримавши того, про що людина прохала за принципом «одразу ж і негайно», вона розчаровується, втрачає навіть промінчики віри, які у неї були. Святі отці стверджують, що подяка Богові — це прохання про нову милість. Людину створено за образом і подобою Божою, і вона як вінець творіння покликана прославляти Творця і дякувати Йому. Жодне інше створіння не може дякувати людською мірою, хоча — як ми читаємо в акафісті — уся природа вдячна Творцеві. Відступаючи від такого свого покликання, ми робимо особливо мізерний і некрасивий вчинок на тлі довколишнього створеного Богом світу. Якщо людина не вміє висловлювати подяку Господу, навряд чи вона може бути християнином.

— Для чого Іісусу Христу наша подяка? Чи не оцінюємо ми Любов своєю подякою?

— Сам Господь звертається до кожного: «Сину, дай мені серце твоє…». Певна річ, що людина — істота обмежена і не зможе віддячити Богові повною мірою. «Що віддам Господу за все, що Він воздав мені?» (Пс. 115: 3). Однак важливо розуміти, що Бог прагне від нас любові до Себе у відповідь на Свою Любов, любові до ближніх. Видимий світ і людина як вінець творіння створені з Любові Бога й для любові нашої, щоб, процвітаючи в ній, ми наближалися до Христа. Безпосередня близькість — це участь у Таїнстві Причастя, або Євхаристії (грец. ευχαριστία — подяка).

Відповідаючи на Ваше запитання, доречно провести аналогію і з Таїнством Сповіді. Наприклад, навіщо людині розповідати про свої гріхи в присутності священика, якщо можна вдома стати перед Богом? Начебто й можна, однак, як бути впевненим у прощенні гріхів, хто оцінить щирість покаяння? Сповідь — це випробування, що породжує сором. Тільки та людина, у якої дрімає совість, може вважати, що легше й достатньо каятися поза храмом. Але ж дрімаюча совість може як заснути, так і прокинутися. Від людини потрібен крок — участь у Таїнстві. Зрозуміло, що Бог заздалегідь знає усі порухи душі, совісті, свідомості. Однак для Господа важливо, щоб людина проявила якесь зусилля, щоб її віра була не тільки на словах, але й на ділі. Крок назустріч Богові — це вже подвиг віри, подяка — один із кроків.

— Чому важливо діяльно проявляти любов?

— У цьому православний погляд суттєво відрізняється від католицького й протестантського. Церква Христова ніколи не продавала індульгенцій, не пропонувала відкупитися від Господа якимись суб’єктивно добрими справами, щоб спастися. Для православних добрі справи, як і покаяння, і подяка, — це природні порухи душі. Християнин не може не робити добрих справ, бо він — християнин. І в ідеалі він не очікує ніякої нагороди. Якщо в нього досконалі відносини з Богом, він робить добро просто тому, що так велить його серце, його совість, Закон Божий, християнська любов.

— Сектанти вважають, що вони вже спасенні Христом, а нам, виявляється, потрібно кудись іти, чогось прагнути. Чому?

— У нас немає морального права відповідати з позиції Бога. Останнє слово у справі спасіння людини буде за Ним. Наше спасіння, як говорили Оптинські старці, перебуває між страхом і надією. Це підтверджує увесь досвід Церкви, досвід подвижників, досвід людей, які йдуть за Христом. Приклад — святий праведний Іоанн Кронштадтський, якого я дуже люблю, часто читаю його щоденники. Мене завжди вражала його наполегливість, любов до Бога, уміння просити, дякувати, каятися… Виявляється, у житті подвижника протягом 53‑х років відбувалася напружена духов­на боротьба, він щодня служив Літургію, цілковито віддавав себе Богові, людям. Проте, як показують його щоденники, не був вільний від влади гріха повною мірою. Ветха людина поривалася виявитися у святому подвижникові, як і в кожному з нас. І тут потрібно правильно розуміти, що таке святість: святі — це не ті, які не грішать, безгрішний тільки Бог, святі — це ті люди, які навчилися каятися, а любов до Бога не дозволяє їм іти на компроміси з гріхом. А найголов­ніше: святий — це той, хто не знає, що він — святий. Якщо людина не бачить боротьби у своєму особистому, духовному житті, якщо вона вважає, що вона вже спасенна, то така людина просто духовно сліпа. Сам Іісус Христос сказав: «… Царство Небесне силою добувається, і хто докладає зусилля, здобуває його» (Мф. 11: 12). «Уже спасенним» варто задуматися, чи правильно вони живуть і вірять.

— Вони кажуть, що правильно, посилаючись на власний матеріальний добробут і на бідність багатьох православних. Що скажете?

— Вимірювати матеріальними благами правильність прославлення Господа й подяки Йому — це ознака старозавітного мислення, що його сектанти перейняли від іудеїв, які не побачили у Христі Царя, а чекали на земного владику… Сам Іісус казав: «Царство Моє не від світу цього» (Ін. 18: 36). Православний розуміє, що він — громадянин Царства Небесного. Це не значить, що ми відкидаємо матеріальне, ні. Суть, знову ж, у пріоритетах, у нашому ставленні до Бога. Якщо ми очікуємо від Нього тільки благ, причому не лише матеріальних (грошей), а й тілесних (здоров’я), і душевних (радості, наприклад), то ставлення наше — споживче. Православна людина має бути готовою віддати себе Богові, переживати з Ним усі випробування, піднятися з хрестом на Голгофу. Без цього марні наші сподівання на воскресіння.

Бесіду вів В’ячеслав Дарпінянц (Церковна Православна газета)


 

Додати в соціальні мережі


Google Buzz Vkontakte Facebook Twitter Мой мир Livejournal SEO Community News2.ru Korica Google Bookmarks Digg I.ua Закладки Yandex Linkstore Myscoop Ru-marks Webmarks Ruspace Web-zakladka Zakladok.net Reddit delicious Technorati Slashdot Yahoo My Web БобрДобр.ru МоёМесто.ru

Автопідбір публікацій за темою



Сусідні публікації