Наш портал розповідає про служіння православних громад Боярського благочиння (Київська єпархія, Українська Православна Церква).
Проект заснований та здійснюється з благословіння Блаженнішого Володимира, Митрополита Київського та всієї України


 

Кто согреет мою старость? Кто предаст мое тело земле?..

04. 12. 2008

Мы стареем… Каждый прожитый день приближает нас к тому последнему пределу жизни, за которым придется дать ответ Грозному Судии.

Старость, как и ее следствие – смерть, не всегда существовали на земле. Человек создан Богом для вечной жизни и пребывания с Ним. Люди сделали свой выбор, нарушив заповедь Божию, вкусив запретный плод. “Грех вошел в мир, и грехом смерть” (Рим. 5:12). Но человеколюбивый Бог, чтобы сразу смягчить наказание прародителей и ослабить страх смерти, даровал рождение детей, как продолжателей рода, как надежду и опору в старости.

starost-vacher

Каждый из нас мечтает встретить старость и прожить остаток дней в окружении любящих и заботливых детей и внуков. Отчего же, вдруг, закрадываются предательские мысли об одиночестве, о пресловутом стакане воды, который будет некому подать. Потому, что все чаще и чаще мы становимся свидетелями чужих трагедий. У кого-то есть одинокая соседка, доживающая последние дни в нищете, у кого-то родные уехали искать лучшей жизни, за суетой, позабыв оставленных родителей, кто-то, решая свои проблемы, о них почти не вспоминает…

[Читати далі →]

Яблуко

22. 11. 2008

Йшли вдвох після Всеношної. Пелена дощу над провулком світилася розмитими колами ліхтарів.

– Мамо, як сушать яблука?

– В печі, напевно. А що?

– Можна висушити? – хлопчик дістав з кишені куртки велике жовте яблуко.

– В нас немає пічки. Плита газова.

– А в плиті не можна?

– Чому ж тобі забагалося його сушити? Красиве яке… Де ти взяв?

– Подарували.

– Хто, отець диякон?

– Ні, тьотя. Жінка одна.

– Яка жінка?

– Худа така. В хустині.

– Я ж також у хустині. І худа. Уся церква, вважай, в хустках. Ти часом не жебрав?

– Ні-і.. Я їй сказав, щоб вона не розмовляла.

– Та ти що? Дорослим зауваження робити! О, Господи…

– Сама ж завжди казала: “Якщо терпеливо і чемно…” От я терпів, терпів, а вона все бу-бу-бу, бу-бу-бу. Дід Матвій канон читати почав, і нічого не чути було. Я їй сказав дуже навіть чемно: “Будь ласка, не розмовляйте. Слухайте канон. Закінчиться Всеношна, тоді будете розмовляти”.

– Вона тебе, мабуть, за вухо?

– Ні, пішла кудись. До свічного ящика, здається. А як Перший час стали читати, усі пішли до ікон прикладатися, дивлюся, вона знову йде. Підходить до мені і яблуко дає. І говорить: “Прости мене, синку, якщо я не так щось зробила”.

– А ти що?

– Що я? – хлопчик якось по-дорослому пересмикнув плечими. – Бог простить, кажу, і ви мене простіть.

Мати відвернулася. Дощова волога лягала на повіки, вії, пробралася до очей. Тримаючись за руки, обійшли калюжу з відбитими човниками ліхтарів.

– Мамо, то як? Яблуко висушимо?

– Яблуко… Ти знаєш що… – голос матері звучав приглушено, здавалося, їй важко пригадати, про що йшла мова. – Не всі сорти можна сушити. Зігниє, шкода буде. Ти краще його татові подаруй. І розкажи все по порядку. Він все мучиться, що йому зауваження роблять… І яблука він любить.

Марко Маркіш

Молитва матері. Тяготи сучасних жінок-мироносиць

20. 10. 2008

В одному підмосковному храмі працює сторожем нестарий ще чоловік. У нього впалі щоки, рання лисина – здебільшого результат буйної пиятики в молодості. Зараз він не п’є.

– Зайшов, – розповідає, – якось випадково в храм з цікавості і з пляшкою горілки в кишені. Стою, дивлюся, чудно якось, дорослі люди, а поклони б’ють, хрестяться. І раптом пронизало, як розпеченим залізом – такою ненависною стала пляшка в кишені. Вийшов за огорожу і вилив її прямо на землю. І – знову в храм. І якось само собою вийшло: все, більше пити не буду.

[Читати далі →]

Дві кави по-турецьки

02. 10. 2008

Моя сусідка Марина, збираючись в Оптину пустинь, заявляє мені голосно, владним тоном:

– За моїм доглянь пару днів. У холодильнику борщ, до мого приїзду вистачить.

Вона не просить, ні. Я взагалі не пам’ятаю, не знайома з її прохальним тоном чи перепрошуючими інтонаціями. Вона чеканить умови голосно, владно, і я на кілька хвилин приймаю ці умови як єдиний спосіб реабілітуватися за неможливість поїхати в Оптину. Потім докоряю собі. Чому повинна виправдуватися за свою зайнятість, опікуватися сусідським хлопцем далеко не ідеальної поведінки? Марина завжди скаржиться на нього: плаксивий, наїжачений, вічно з претензіями. Але головне, що турбує Марину, – чути нічого не хоче про храм, не дотримується посту, навіть на зло їй, матері, уплітає, смажені з м’ясом, пиріжки, куплені в метро в піст. Скандали в них постійно. Особливо сильною, злою і негарною була недавно сварка через жінку, що просила милостиню і яку Марина привела в дім, пожити.

[Читати далі →]

Скоринка хліба

17. 09. 2008

Багач над багачами був Степан Бобик, не тільки на все своє село, але й на все Поділля! Багачем він був скупим – скупар над скупарями. Якщо який бідний, немічний дідусь прийде до нього і просить хліба, то він гнав його з прокльонами з хати.
[Читати далі →]