Православна Боярка

26 червня, на пленарному засіданні Архієрейського Собору РПЦ був прийнятий документ «Про основи вчення Руської Православної Церкви про гідність, свободу та права людини», підготовлений співробітниками Відділу зовнішніх церковних зв’язків Московського Патріархату. Представляв документ на Архієрейському Соборі голова ВЗЦЗ МП митрополит Смоленський і Калінінградський Кирил.

Відповідно до визначення Архієрейського Собору РПЦ, даний документ приймається для розвитку основ соціальної концепції РПЦ і є офіційною позицією Московського Патріархату на тему прав людини.

[Читати далі →]

З доповіді Блаженнішого Володимира, Митрополита Київського та всієї України, Предстоятеля Української Православної Церкви

Україна - це не лише багатонаціональна, а й поліконфесійна країна. Найбільш численною і впливовою релігійною організацією в країні була та залишається Українська Православна Церква. До складу нашої Церкви сьогодні входять 42 повноцінних єпархії, 59 архієреїв, загальна кількість парафій становить близько 10 900. У Церкві діє 20 спеціальних навчальних закладів, з них 7 семінарій і 12 духовних училищ. Динамічно розвиваються Київські духовні школи, зокрема Київська духовна академія, освітній рівень якої останнім часом значно підвищився внаслідок реформи та залучення нових педагогічних кадрів.

Разом із тим, поряд з Українською Православною Церквою в країні існує кілька інших християнських конфесій, вплив яких на суспільство тією чи іншою мірою є відчутним.

[Читати далі →]

З доповіді Блаженнішого Володимира, Митрополита Київського та всієї України, Предстоятеля Української Православної Церкви

Якщо проаналізувати документи УПЦ від часів Харківського Архієрейського Собору, то можна побачити, що позиція єпископату УПЦ з проблеми канонічного статусу нашої Церкви цілком відповідає позиції киріархальної Церкви, зокрема, позиції Святійшого Патріарха Московського і всієї Русі Олексія II. По-перше, ми вважаємо, що обговорення проблеми канонічного статусу має відбуватися виключно у богословській площині, уникаючи будь-якої політизації цього внутрішньоцерковного питання. По-друге, оскільки більшість кліриків та вірних УПЦ сьогодні задоволені нинішнім статусом УПЦ, ми переконані, що розглядати питання його вдосконалення потрібно лише у контексті подолання розколу в Українському Православ’ї. По-третє, на нашу думку, проблема вдосконалення канонічного статусу УПЦ та механізм її вирішення має бути погоджена киріархальною Церквою з Православною Повнотою.

[Читати далі →]

З доповіді Блаженнішого Володимира, Митрополита Київського та всієї України, Предстоятеля Української Православної Церкви

У розколі із законним Священноначалієм і світовим Православ’ям опинилися мільйони людей. І якщо певна частина з них перебуває у розколі внаслідок певного свідомого вибору, то багато простих віруючих і навіть їхніх служителів перебувають сьогодні в канонічній ізоляції швидше через відсутність належної догматичної та канонічної освіченості. Загальновідомо, що в радянський період Православна Церква була вкрай обмеженою у своїй місіонерській і просвітницькій діяльності. Вона не мала можливості проводити катехізацію; парафіяльне життя часто лімітувалося здійсненням богослужінь. Таким чином, на початку 1990-х років, коли в Україні виник потужний національно-патріотичний рух, багато православних християн, які не мали можливості поглибити свої знання у вірі, стали жертвами романтичної «етнофілетичної» ідеології.

[Читати далі →]

З доповіді Блаженнішого Володимира, Митрополита Київського та всієї України, Предстоятеля Української Православної Церкви

У держави завжди існувала спокуса до створення тіньових механізмів впливу на Церкву та її ієрархів. Однак, якщо в тоталітарних державах такі механізми та могли вплинути на церковне життя, то в сучасних демократичних країнах ці механізми навіть якщо мають місце, то виявляються неефективними. Не є винятком і сучасна Україна. Аналіз релігійної політики української держави впродовж 1992-2007 років свідчить, що всі три Президенти України (Л. Кравчук, Л. Кучма та В. Ющенко) були і є прихильниками створення «єдиної Помісної Церкви», вбачаючи в ній один із механізмів становлення та консолідації української нації.

[Читати далі →]

З доповіді Блаженнішого Володимира, Митрополита Київського та всієї України, Предстоятеля Української Православної Церкви

Ніщо так не може зашкодити єдності Церкви, як вплив політичних процесів. Проникаючи всередину церковного життя, політика отруює її і ділить віруючих на «правих» і «лівих», «помаранчевих» і «біло-синіх», прихильників «східної» і «західної» цивілізаційних моделей. Виходячи з цього, Собор єпископів Української Православної Церкви, що відбувся у Києві в грудні минулого року, одноголосно засудив теорію так званого «політичного православ’я» і закликав вірних чад Церкви не вносити свої політичні погляди в церковне святилище, залишаючи їх у «дворі язичників». Як зазначено в соборній резолюції, «політичне православ’я» за своєю природою є нецерковним і йому не може бути місця в нашій Церкві, подібно до того, як воно зводиться у ранг догми в розкольницьких угрупованнях «автокефального» руху. Воно «передбачає внесення в церковну огорожу політичних гасел», а це «не відповідає духу Христової проповіді».

[Читати далі →]

З доповіді Блаженнішого Володимира, Митрополита Київського та всієї України, Предстоятеля Української Православної Церкви

Свідомо утримуючись від політичної діяльності, УПЦ фактично не бере участі у суспільній дискусії щодо «цивілізаційного вибору», вважаючи, що Церква має виконувати свою спасенну місію за будь-яких історико-політичних умов. Водночас ми уважно стежимо за процесами євроінтеграції України, намагаючись адекватно відповідати на виклики нової культурної та суспільної ситуації.

[Читати далі →]

З доповіді Блаженнішого Володимира, Митрополита Київського та всієї України, Предстоятеля Української Православної Церкви

Позиція Української Православної Церкви у сфері відносин суспільства та Церкви, а також держави та Церкви, в цілому є логічною та послідовною. Незважаючи на те, що Україна та українське суспільство за останні кілька років доволі суттєво змінилися, сама ця позиція не зазнала кардинальних трансформацій. Слід визнати, що ми почали більш точно формулювати її та послідовно втілювати в життя. Дотримуючись завіту Господа нашого Ісуса Христа, Українська Православна Церква завжди вважала і вважає, що в основі взаємодії Церкви (Царства, що не від миру цього) і держави повинен бути принцип «віддайте кесареве кесареві, а Боже Богові» (Мф. 22, 21).

[Читати далі →]