Наш портал розповідає про служіння православних громад Боярського благочиння (Київська єпархія, Українська Православна Церква).
Проект заснований та здійснюється з благословіння Блаженнішого Володимира, Митрополита Київського та всієї України


 

Свобода рабства і рабство свободи

28. 12. 2011

Свобода рабства і рабство свободиОдне з ключових понять Нового Завіту — свобода. «І пізнаєте істину, і істина визволить вас» (Ін. 8: 32), — говорить Спаситель. «Стійте у свободі, яку дарував нам Христос» (Гал. 5: 1), — говорить апостол Павел. «Так говоріть і так робіть, як такі, що мають бути суджені за законом свободи» (Як. 2: 12), — говорить апостол Яків.

Такі цитати можна примножувати і примножувати. Мабуть, за мірою використання тільки слово «любов» може змагатися зі словом «свобода». Обидва слова, посідаючи чільне місце у Святому Письмі Нового Завіту, широко представлені і в нецерковній риториці.

Англійський християнський мислитель Честертон якось уже казав про це. І краще, ніж він, не скажеш. А сказав він про те, що мирські ідеали — це ті ж християнські чесноти, тільки з ознаками божевілля. Що тільки не називають «любов’ю», і що тільки не виправдовують поняттям «свобода»! «Займіться любов’ю, а не війною», — кричали хіпі. «Свободу Кубі!» — викрикували радянські демонстранти. «Будьте по‑справжньому вільні!» — закликають нас оператори мобільного зв’язку. Це, певна річ, не повний перелік прикладів. Такі вже ці поняття — свобода і любов, — що глибина і розмаїтість закладених у них сенсів дозволяє писати їх на найрізноманітніших прапорах. Йдеться не про звуки, а саме про сенси. І всім без пояснень має бути зрозуміло, що коли одна людина вважає, що вона вільна вибирати собі стать, а інша цитує слова апостола: «стійте у свободі» (Гал. 5: 1), то йдеться про різне.

Підміна понять

Слово «свобода» для нашого вуха звучить із соціально-політичним пафосом. Слова взагалі не мають прозорості й незайманої чистоти. Вони завжди обтяжені якимись умовностями історичного моменту. Сьогодення, в якому ми живемо, послуговується словами так, як йому заманеться, і заважає бачити в них глибокий, первісний зміст. Чи можемо ми ставитися до слова «свобода» якщо вже не по‑євангельськи, то хоча б не­упереджено, якщо слово це написано на прапорі Французької революції? Ця революція на всю подальшу історію світу наклала свій відбиток. Загальне виборче право, терор, чистки у таборі переможців, еміграція «колишніх», експропріація, поневолення щойно «звільненого» народу новою революційною аристократією… Все це певна матриця багатьох подальших революцій. Жовтневої — у першу чергу. Але і без революцій життя в Європі, а слідом за нею і в інших частинах світу кілька століть рухається під знаком боротьби за свободу. Це може бути національно-визвольний рух, при якому суб’єктом боротьби є народ, а метою — державна незалежність. Однак не ці великі питання притягують до себе головну увагу. Світ глобалізується, тобто скріплюється тисячами небувалих досі зв’язків економічного, політичного і культурного характеру. Національна боротьба стає притаманною для «окраїн» і третього світу, тобто народів, які не знайшли ще свого місця в історії, а, отже, намагаються це місце визначити і зайняти. Це процес складний і тривалий, але не в ньому суть. Суть — у поступовому, повільному, але неухильному перетворенні строкатого людства на мешканців одного великого села. Але не це страшно у глобалізмі, а те, що населення цього глобального села буде схожим на жителів Содому.

Звільнення для рабства гріху

Жителем «нового людства» завжди мусить бути «нова людина». А переміна людини і приведення її у відповідність до нових реалій завжди проходить під знаком «свободи». Революціонерам минулого, наприклад, треба було емансипувати, тобто звільнити жінку — берегиню сімейного вогнища і носительку традиційного світогляду. Звільнення полягало в тому, що дітей (kinder) у неї забирали, храми (kirche) закривали, а саму її виганяли з кухні (kuche) хоч би й на вулицю. Жінка без дітей і віри, опинившись на вулиці, швидше за все, стане вуличною. Як тільки це станеться, одразу можна ставати до будівництва «майбутнього». Людський матеріал готовий. Якийсь набір антропологічних фокусів повинен бути і для того, щоб населення єдиного майбутнього людства стало психологічно єдиним. Сучасна цивілізація, як бульдозер, рівняє дорогу, щоб слідом за нею прийшла й утвердилася якась нова і загальна етика, нова й загальна психіка. Молодь, звичайно, вже й сьогодні сіпається під одні й ті ж ритми. І відеозапис, зроблений в інтер’єрі нічного клубу в ПАР, абсолютно не відрізнити від такого ж відеозапису, зробленого, скажімо, у Франції. Але це тільки поверхня айсберга. Процес повинен йти далі і заходити глибше. Апостол Павел у Посланні до Тимофія змальовує психологічний портрет людини майбутнього: «Знай же, що в останні дні настануть тяжкі часи. Бо люди будуть самолюбні, сріблолюбні, горді, зневажливі, лихослівні, батькам непокірні, невдячні, нечестиві, недружелюбні, непримиримі, наклепники, нестримані, жорстокі, нелюблячі добра, зрадники, зухвалі, пихаті, більше розкошолюбні, ніж боголюбні…» (2 Тим. 3: 1–4). Для того, щоб людина повсюдно ставала такою, потрібно дати їй більше прав, разом з тим знімаючи обов’язки. Потрібно ще дати їй свободу говорити все, що на думку спаде, але не вчити її думати. Нехай світ задихається у зайвих словах і нехай це називається свободою. Потрібно навчити людину оскаржити у Господа Бога право творити, і спробувати створити себе саму заново. Це «творіння заново себе самої» буде, при потребі, процесом нанесення собі каліцтв або навіть — самогубством. Це теж буде сприйматися як один із проявів свободи: «Моє тіло. Моє життя. Що хочу з собою робити, те й роблю». Одним словом, найсолодше євангельське слово перетвориться на ширму, за якою творитиметься усяке непотребство. Тобто саме те, проти чого застерігав апостол Петро. Він казав, щоб ми «використовували свободу не для прикриття зла, але як раби Божі» (1 Пет. 2: 16). Людство ж під кінець історії ухитриться послуговуватися свободою для творіння зла, а саме словосполучення «раб Божий» людство висміє і відкине як принизливе для бундючного самолюбства. І вчора вже так було, і сьогодні більшість людей абсолютно не розуміє, що «рабство у Бога» — це насправді свобода від гріха, а свобода від рабства Божого є поневолення усіляким гріхом і нечистотою. Ось і хвалимося свободою, потопаючи в беззаконні. Той самий апостол Петро в іншому місці своїх Послань говорить про свободу не як про Божий дар, а як про дотепне слівце і мовленнєву фігуру, що нею послуговуються люди зваб­леного розуму. Він говорить про людей, які, «…висловлюючи надуте пустослів’я, … ловлять у плотські похоті і розпусту тих, які ледве відстали від перебуваючих в омані». І далі: «Обіцяють їм волю, будучи самі рабами тління; бо хто ким буває переможений, той тому і раб» (2 Пет. 2: 18–19). Це і є слово про свободу — гостре, як меч, і яскраве, немов промінь. Немає свободи там, де є гріх. Нехай там гримить музика і регочуть люди, нехай там ллються рікою дорогі напої, нехай там одягнені красиво і живуть розкішно. Якщо там є гріх, якщо там мало того що не соромляться гріха, а ще й хваляться ним, то немає там свободи, але є лише рабство тлінню. Спокусився Лот на содомську красу й оселився там, де пейзажі прекрасні, як Рай, але люди жахливі, як демони. Не встигли дочки заміж вийти, як довелося йому тікати звідти, відчуваючи спиною і п’ятами жар знищуваного міста.

Щоб не втратити християнський розум

Свобода від гріха — це справжня свобода, і цим правильним розумінням глибинного її сенсу християнам потрібно врівноважувати соціально-політичний контекст. Інакше за розмовами про свободу друку і зібрань втратиться найважливіший сенс цього поняття, і людина буде зовні вільною, а всередині поневоленою. Нещасна така людина, і немає в ній ні світла, ні радості. Є в неї і виборче право, і робота, і житло. Вона має можливість подорожувати, читати, зустрічатися з друзями. Вона і сита, і одягнена. І мільйони людей, які не мають і десятої частини того, що має ця людина, вважали б себе на її місці щасливчиками. Але це не все, що має ця людина. У неї є ще страх майбутнього, сором минулого і туга у сьогоденні. У людини є відчуття, що вона живе пусто, нерозумно, не серйозно. Вона намагається це почуття відігнати всіма способами, якими забезпечила її цивілізація, але ці способи лише ненадовго віддаляють це відчуття гіркоти, щоб воно, постоявши трохи віддалік, знову повернулося з іще більшою силою. Чи вільна така людина? У чомусь — так, але в головному — ні. Те головне, чого позбавлена сьогоднішня людина, не береться силою, а приймається від Бога як дарунок. Цей дарунок і є Дух свободи, а не дух рабства, «щоб знову жити в страху»; це Дух усиновлення, «Яким кличемо: “Авва, Отче!”» (Рим. 8: 15).

***

Говорячи про свободу, важко торкнутися усього і не заплутатися. Чи жарт — вся історія світу, так чи інакше пов’язана з цією ідеєю. Ми щойно торкнулися трьох видів свободи. Це ті громадянські та політичні свободи, які хороші за своєю суттю, але завжди недостатні. Це ті обмани й міражі, якими прикривається моральне розтління людини і людства в цілому. І це той голов­ний вид свободи, який дається Богом і від Нього невіддільний. Це те, про що потрібно говорити частіше, щоб не розчинити в нескінченних словесах останні крихти християнського розуму. Це те, про що каже апостол Павел: «Господь є Дух, а де Дух Господній, там свобода» (2 Кор. 3: 17). Нам туди дорога — «від рабства тлінню на свободу слави дітей Божих» (Рим. 8: 21).

Протоієрей Андрій Ткачов


 

Додати в соціальні мережі


Google Buzz Vkontakte Facebook Twitter Мой мир Livejournal SEO Community News2.ru Korica Google Bookmarks Digg I.ua Закладки Yandex Linkstore Myscoop Ru-marks Webmarks Ruspace Web-zakladka Zakladok.net Reddit delicious Technorati Slashdot Yahoo My Web БобрДобр.ru МоёМесто.ru

Автопідбір публікацій за темою



Сусідні публікації