Наш портал розповідає про служіння православних громад Боярського благочиння (Київська єпархія, Українська Православна Церква).
Проект заснований та здійснюється з благословіння Блаженнішого Володимира, Митрополита Київського та всієї України


 

Єпископ Михаїл (Грибановський) про милостиню (з книги «Над Євангелієм»)

30. 11. 2011

Єпископ Михаїл (Грибановський)Пильнуйте, не творіть милостині вашої перед людьми з тим, щоб вони бачили вас: інакше не буде вам нагороди від Отця вашого Небесного. Отже, коли твориш милостиню, не труби перед собою, як роблять лицеміри в синагогах і на вулицях, щоб прославляли їх люди. Істинно кажу вам: вони вже мають нагороду свою. У тебе ж, як твориш милостиню, нехай ліва рука твоя не знає, що робить правиця твоя, щоб милостиня твоя була таємна; і Отець твій, Який бачить таємне, віддасть тобі явно» (Мф. 6: 1–4).

У наведених словах Євангелія Господь встановлює виключно релігійне розуміння милостині. Вона має відношення тільки до Бога, вона має звершуватися тільки перед Ним, перед Його очима, як жертва у славу Його. У нас тепер побутує погляд, що благо­діяння — це справа гуманності, що воно має внутрішнє відношення тільки до людини або до суспільства. Коли ми подаємо милостиню, ми дивимося на це так, ніби ми робимо добро людині, благодіємо їй. Коли ми жертвуємо на якусь громадську справу, ми думаємо, що приносимо благо суспільству… Думка про Бога у нас при цьому якщо й виникає, то займає другорядне місце. Тому природно, що ми дивимося, як відобразилося наше добро у свідомості тих, для кого ми його зробили. Ми поклали в руки жебракові монету — і дивимося, чи вдячний він нам, пожертвували суспільству грошей — і чекаємо від нього визнання. Розмови про нашу щедрість, стаття в газетах про неї, — все це, цілком зрозуміло, потрібне нам, як необхідний наслідок нашої благої справи, якщо ми робимо її лише заради людини. Ми кинули зерно на людську ниву і, звичайно, очікуємо проросту на ній, який показав би нам, що ми кинули не марно, що ґрунт добрий…

Господь зовсім не так велить нам дивитися на це. Я і Бог — ось лише хто має бути при благодіянні. Я даю милостиню — це все одно, що я приношу жертву Богу. Людина, якій я подаю, це тільки живий жертовник. Я маю бути вдячний їй, що вона є, що вона біля мене, і я можу через неї висловити свою любов до Бога посильною жертвою. Її вдячність чи невдячність — для мене справа побічна, як якість матеріалу, з якого зроблено жертовник. Він має бути зроблений з хорошого матеріалу, але власне до моєї жертви думка про це не має жодного внутрішнього стосунку. Одного наслідку я повинен бажати: це — аби моя жертва була бажана Богові, щоб Він прийняв її. А це тим скоріше можливе, чим чистіша вона, тобто чим менше у ній сторонніх мотивів і думок про славу та людських міркувань про вдячність, чим полум’яніше вона спрямовується до Бога і тільки до Нього Одного. У священній історії є картини, що зображують жертви Каїна та Авеля. У Каїна дим стелиться і шириться над землею, у Авеля ж прямо здіймається до неба. Можливо, це, дійсно, було знаком, за яким вони дізналися, що жертву одного Бог відкинув, а жертву іншого прийняв. У будь-якому разі у давніх народів це було способом дізнатися, чи угодна жертва Богові чи ні. Це може бути співвіднесено і з нашою благодійністю. Погано, якщо чутка про неї стелиться по землі, розноситься вітром газет по всіх містах і селах. Добре, якщо вона, як жертва Авеля, підносяться прямо до Бога, у чистій, лазурній тиші нашого серця.
 
Якщо ми так сприйматимемо милостиню і будь-яку доброчинність, то, само собою зрозуміло, що ми не тільки не будемо сурмити про неї, а, навпаки, намагатимемося сховати її від поглядів людей, як ми ховаємо все найдорожче і найособистіше, як ми робимо із найщирішою молитвою, як ми, взагалі, уникаємо сторонніх відволікаючих людських поглядів, коли хочемо залишитися наодинці з Богом.
 
Зрозуміло тоді й те, що наша ліва рука не знатиме того, що робила права, тобто що ми ні на крок не будемо самовдоволено зупинятися думкою на зробленому і надавати йому зовнішнього значення. Що б ми не зробили — цим ми принесли тільки жертву Богові і віддали Йому хвалу в цю хвилину.
 
Якою б не була жертва — вона мізерна перед Богом і тільки дорога Йому в міру нашої віри в Нього, нашої любові до Нього. Ти поклав шматочок ладану в кадило, ти запалив воскову свічку перед образом: проминула мить — і все згоріло. Великий чи маленький шматочок ладану покладеш ти, з золотом чи без золота поставиш ти свічку, — хіба не все одно для Бога, хіба перед Ним не лише віра твоя цінна, хіба Йому не любов тільки твоя до Нього дорога? І ти зупинятимешся на думці і хвалитимешся перед собою, що ставив велику свічку? Хіба вона має якесь значення сама по собі для Того, перед Ким світять мільйони сонць? Хіба вона не згорить так само, як і маленька? Так точно і з доброчинністю. Хто приносить нею жертву Богу, той знає, що чи багато, чи мало він приніс, — для Бога це все одно мізер: Йому належить і небо й земля, і всі багатства всесвіту. І тому такий благодійник ніколи не стане зупинятися на думці про важливість зро­бленого ним і лише подякує Богові, що цієї миті вдалося посильно висловити Йому свою любов і прославити Його… І наступної миті він уже турбуватиметься про нове прославлення Бога і не думатиме про колишнє, як пахощі кадила, про які довго роздумувати не має ніякого сенсу.
 
Хто своїй доброчинності надає тільки людського, особистого чи громадського характеру, хто пускає свої добрі справи в оборот людських стосунків, рекламуючи себе, шукаючи подяки, домагаючись слави, хвалячись користю, — той повинен знати, що робить він справу людську, а не Божу, що він робить, як, можливо, і хороший язичник, але не як християнин, що плоди його справ не залишать жодного сліду у вічності і загинуть разом з усім шумом і з усією метушнею цього світу, що до Бога вони не доходять і з виконанням заповіді Христової не мають нічого спільного… Різні газетні чутки та повідомлення про благодійність так само по суті справи доречні, як звіт про те, наскільки хто старанно молиться Богу в церкві, як зітхнув і коли перехрестився. Все це справа суто особиста, сокровенна, — справа, якій слід бути далеко від сторонніх поглядів, і хто лізе сюди з непроханою цікавістю, той чинить моральний злочин. Так і щодо всякої доброї справи: вона повинна бути тільки різновидом нашої молитви до Бога, нашого прославлення Його імені, нашої Йому вдячності.


 

Додати в соціальні мережі


Google Buzz Vkontakte Facebook Twitter Мой мир Livejournal SEO Community News2.ru Korica Google Bookmarks Digg I.ua Закладки Yandex Linkstore Myscoop Ru-marks Webmarks Ruspace Web-zakladka Zakladok.net Reddit delicious Technorati Slashdot Yahoo My Web БобрДобр.ru МоёМесто.ru

Автопідбір публікацій за темою



Сусідні публікації