Велика Субота - це останній день перед Великоднем. Для віруючих - це і скорботний, і радісний день: Христос ще лежить у труні, ще не сталося Воскресіння, проте всі вже сповнені передпасхальною радістю. Цього дня Церква згадує тілесне поховання Ісуса Христа і зішестя Його у пекло. Йосиф з Арімафеї, член синедріону, прийшовши до Пілата, став просити у нього тіло Ісуса для поховання. За римським звичаєм тіла розіпнутих залишалися на хрестах і ставали здобиччю птахів, але з дозволу начальства їх можна було поховати.
Йосиф купив плащаницю - довге й коштовне полотно. Тіло Христа зняли з хреста, намастили пахощами, обвили плащаницею і поклали в новій поховальній печері в саду Йосифа.
Фарисеї, які знали пророцтво Христа про Своє воскресіння, побоювалися викрадення тіла і приставили до труни варту.
За традицією Православної Церкви, день Великої Суботи починається з вечора: посеред храму на піднесенні заквітчана знаходиться ікона Христа, що лежить в труні, - свята плащаниця.
Співи ранкового канону славлять Христа, Який Своєю смертю переміг смерть. Під час Утрені Великої Суботи відбувається хресний хід зі співом похоронного «Святий Боже…». Святу плащаницю обносять навкола храму.
Субота - це день, коли Христос спочиває від праць Своїх по відновленню світу. Це день, коли Слово Боже, «через Яке все розпочалося, лежить у труні як мертва людина, але водночас рятуючи світ і відкриваючи гробниці».
Вранці у суботу служать Вечірню з Літургією святого Василія Великого - однією з найкрасивіших служб року. Частина Літургії - вхід з Євангелієм, Великий вхід - відбувається в центрі храму перед плащаницею. На службі читаються 15 уривків із Старого Завіту, що містять пророцтва про Христове Воскресіння.
Після закінчення Літургії виконується пасхальний тропар: наближується початок свята Великодня. Благословляються хліб і вино, а в більшості храмів відбувається освячення пасок і яєць.
О дванадцятій годині ночі розпочинається Полунощниця, за якою співається канон Великої Суботи. Наприкінці богослужіння священнослужителі переносять плащаницю з середини храму у вівтар через Царські ворота і кладуть її на престол, де вона залишається до свята Вознесіння Господнього, в пам’ять про сорокаденне перебування Ісуса Христа на землі після воскресіння його з мертвих.
